Зінаїда Мекеліт (уроджена Кавецька) народилася у 1900 р. у м. Кам’янціПодільському – губернському центрі Подільської губернії Російської імперії (нині Хмельницька область). Вона була найстаршою з трьох доньок священника Дмитра Кавецького. Зінаїда (як  і молодша на два роки сестра Олена) закінчила курс навчання у Приватній гімназії Стефаніди Славутинської у Кам’янці-Подільському. Заснований у  1901  р. як Приватне жіноче училище, у  1905  р. заклад отримав статус повної гімназії. Випускниці її останнього 8-го педагогічного класу здобували право подальшого викладання як вчительки середніх шкіл. Цікаво, що російську мову у гімназії викладала легендарна для міста постать, засновниця закладу Стефаніда Славутинська. Можливо, саме вона вплинула на подальший професійний вибір Зінаїди, яка також стала вчителькою російської мови і літератури.

Батько Зінаїди Дмитро Кавецький від 1925  р. був настоятелем Олександро-Невського Храму Кам’янця-Подільського. У  1935  р. його змусили «добровільно» зректися священицького сану та, як «нетрудовий елемент» з десятками тисяч інших мешканців прикордонної зони депортували вглиб СРСР. За рік після цих подій місцева влада вдалася до руйнування й самого храму.

Можна припустити, що на «добровільність» зречення вплинула й трагедія його найстаршої доньки – Зінаїди: роком раніше – у 1934-му вперше було заарештовано її чоловіка – Василя Касіяновича Мекеліта. З майбутнім нареченим Зінаїда Кавецька познайомилась у м. Немирові. Василь Мекеліт народився у 1893 р. у с. Бутини на Львівщині (нині Сокальський район Львівської області). У роки Визвольних змагань він був офіцером Української Галицької Армії. Після поразки ЗУНР він, на відміну від багатьох військових побратимів, вирішив залишитися на теренах УСРР та прийняв радянське громадянство.

З тих поодиноких відомостей, які ми знаємо завдяки історику Л. Дояру, випливає, що на початку 1930-х молоде подружжя Мекеліт переїхало до Кривого Рогу, де Зінаїда знайшла місце вчительки російської мови в одній із середніх шкіл міста, а Василь, який володів німецькою мовою отримав посаду викладача кафедри іноземних мов Криворізького гірничорудного інституту (КРГІ). У 1933 р. В. Мекеліт поєднує роботу у  КРГІ із викладанням у  місцевій партійній школі. Наступного року його було звільнено як з Інституту, так із партійної школи. З великими труднощами йому вдається знайти місце вчителя у школі № 25 (нині Центрально-міський ліцей м. Кривого Рогу), де вже кілька років працювала і його дружина.

На жаль, біографія В. Мекеліт, зокрема факт офіцерства в  УГА, залишала мінімальні шанси уникнути лещат сталінського терору. У 1937 р. його було заарештовано за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності та організації міфічного «Повстанського центру», і, як наслідок, розстріляно навесні 1938 р. Його дружина, не маючи жодних відомостей про долю чоловіка, продовжувала чекати на нього протягом усього свого життя.

Подібна трагічна доля спіткала й молодшу сестру Зінаїди Мекеліт – Олену Круглецьку (у заміжжі). Її чоловіка було заарештовано і розстріляно у 1938 р., а Олену разом із трьома дітьми примусово вислано з  рідного Кам’янця-Подільського до Кривого Рогу. Протягом останніх передвоєнних років, а також у часі окупації Олена Круглецька працювала медсестрою у місцевому шпиталі.

Родинна трагедія не лише не зламала Зінаїду Мекеліт, а,  судячи з подальшого перебігу подій, навпаки загострила її співчуття та милосердя по відношенню до людей, що зазнали лиха.

Кривий Ріг було окуповано майже через два місяці після початку німецько-радянської війни – 14–15 серпня 1941 р. 14 жовтня того ж року на території двох шахт (№ 5 та «Південна») нацисти убили близько 7000 євреїв – мешканців міста. Саме у цей час у домівку Зінаїди Мекеліт на Гданцевці, де вона мешкала з донькою Любов’ю (у заміжжі Цвірко) постукав поранений червоноармієць, в якому Зінаїда впізнала свого довоєнного колегу, директора однієї зі шкіл Кривого Рогу єврея Бориса Муравського. Зінаїда та її донька без роздумів пустили радянського офіцера у будинок та надали йому допомогу.

Борис Муравський не був єдиним євреєм, який знайшов притулок у родини Мекеліт. Приблизно тоді, коли німецькі підрозділи вступали до міста, в  середині серпня 1941  р. Зінаїда зустріла колишнього учня Веніаміна Гдолевича, який попросив її про тимчасовий притулок. Як і сотні тисяч інших радянських військовослужбовців він потрапив у оточення, з якого, на щастя, йому дивом вдалося врятуватися. У Кривому Розі у нього не залишилось рідних, адже вони встигли евакуюватися, тож, колишня вчителька виявилась єдиною людиною, готовою прийти йому на допомогу. Першим місцем укриття для Веніаміна Гдолевича була гардеробна шафа. Згодом, коли у  будинку перебував ще й Борис Муравський, на випадок раптової облави у невеличкому садку коло будинку було викопано яму, яку маскували цеглою та дошкою.

Цікаво, що у подальшому Зінаїда прийняла у своєму будинку ще кількох людей єврейського походження, які переховувались від нацистських переслідувань. Це і сестри Січкар, і Борис Рейніш та його доньки – Ірина і Надія. Важливо відмітити, що сусіди вчительки напевно знали, що у її будинку перебувають незнайомі люди – ймовірно євреї. Утім, жоден з них не піддався страху чи спокусі наживи та не видав рятівницю і людей, яким вона надала притулок.

Сама ж Зінаїда виявилась жінкою, яка намагалася зробити усе можливе для порятунку людей, що їй довірилися. Так, коли Борис Муравський вирішив залишити Кривий Ріг та вирушити убік лінії фронту, Зінаїда без вагань віддала йому документи репресованого чоловіка-українця. Для того, аби прогодувати своїх підопічних Зінаїда та її донька продавали особисті речі.

22 лютого 1944 р. Кривий Ріг було звільнено від нацистів. Усі євреї, що переховувались у домівці родини Мекеліт, завдяки своїм рятівницям змогли вижити у нелюдських умовах нацистської окупації. Борис Муравський та Веніамін Гдолевич продовжили свою боротьбу із нацизмом у лавах Червоної армії, з боями дійшли до Німеччини були нагороджені орденами і медалями.

Після завершення Другої світової війни Зінаїда разом із донькою виїхала до Жовкви Львівської області. У 1956 р., тобто майже через 20 років після арешту, родина отримала звістку про обставини смерті Василя Мекеліта, а також повідомлення про його реабілітацію.

Званням Праведник народів світу відзначені: 1 січня 1997 р. (Справа М.31.2/7696).

З книги: «Ті, хто повертають віру в людину»: Праведники народів світу Дніпропетровської області / за ред. І. Я. Щупака. Дніпро : Інститут «Ткума»; ПП «Ліра ЛТД». 2019. С. 52-54.