Ольга і Леонід Діордієви проживали у селі Маринівка Одеської області (нині Миколаївська область) та виховували чотирьох дітей. У них був будинок, своя ділянка землі, яку вони обробляли. Неподалеку від Маринівки, в селищі Доманівка, румуни організували і охороняли великий табір для євреїв. Місцеві селяни ходили в табір міняти їжу на майно в'язнів. Тут Діордієви познайомилися з Лізою Харитон і її дочкою Манею (пізніше Малкою Олідорт), які до війни проживали в Одесі. Чоловіка Лізи і їх молодшу дочку вбили ще до відправки в табір. Добрі Діордієви запропонували Лізі Харитон і її дитині в разі потреби притулок в їхньому будинку.

У березні 1944 року ситуація різко погіршилася через велику кількість відступаючих німецьких солдатів. Єврей, що залишалися в таборі, намагалися сховатися в навколишніх селах, побоюючись, що німці під час свого відступу можуть всіх їх знищити.

Ліза Харитон з дочкою покинули табір і після довгої дороги прийшли в село Маринівка і постукали в двері будинку Діордієвих. Незважаючи на те, що половину будинку займав німецький офіцер, Леонід узяв матір і дочку в будинок. Він сховав Лізу за грубкою, а Маню в дитячій кімнаті. Протягом двох критичних тижнів євреї ховалися в будинку Діордієвих. Щоночі Ольга приносила їм їжу. Мати і дочка пережили війну, і, після звільнення Одеси, повернулися до рідного міста...

2 листопада 1995 року Яд ва-Шем удостоїв Ольгу і Леоніда Діордієвих почесним званням «Праведник народів світу ».

З книги П. Ю. Козленко «По іншу сторону межі» [Текст] / за ред. П. Ю. Козленко. — О.: ТОВ «СІМЕКС-ПРІНТ». 2016. — С. 47-48.