Праведники наpoдів світу. Українa

Кузьміна Антоніна

Кузьміна Антоніна

Основна інформація

Місце проживання в роки Голокосту (сучасне):

Україна, Одеська обл., м. Одеса

Місце порятунку (сучасне):

Україна, Одеська обл., м. Одеса

Соціальний статус:нянька

Номер справи в Яд Вашем:M.31.2/10795

Доля врятованих:вижили

Доля рятувальника:вижив

Рік народження:1920

Рік присудження статусу:2006

default img

біографія

У 1938 році 18-річна Антоніна Кузьміна влаштувалася працювати нянею в яслах по вул. Пироговській, 7, в Одесі. На початку війни серед її вихованців були Віля і Юра Рутгайзер, 4-х і 3-х років, мати яких, Ніна, була українкою, а батько, Йона, євреєм. З цією сім'єю у Антоніни склалися приятельські стосунки, вона відвідувала їх у вихідні і свята, часто відводила хлопчиків додому в кінці дня. Віля і Юра називали свою няньку тіткою Тосею. Напередодні окупації Одеси, в жовтні 1941, Йона Рутгайзер евакуювався вглиб СРСР, залишивши дружину і дітей напризволяще.

16 жовтня в Одесі вже були німці і румуни, і незабаром почалися гоніння на євреїв. За доносом двірника в квартиру сім'ї Рутгайзер прийшли румунські жандарми, але Ніна відкупилася від них, віддавши найціннішу річ — швейну машинку «Зінгер», і кращі речі. Румуни пішли, порадивши Ніні втекти з міста. Ніна з дітьми переїхала до іншої квартири, подалі від колишнього місця проживання, але й там не відчувала, що її діти в безпеці. Тому вона попросила Антоніну тимчасово прихистити хлопчиків у себе. Антоніна погодилася допомогти: в її двокімнатній квартирі було достатньо місця, поруч у дворі знаходився сарай, в якому теж можна було пересидіти в разі потреби. Діти були гучними, любили і слухались «тітку Тосю».

Оскільки ясла під час окупації не працювали, Антоніна проводила з хлопчиками весь час. Їхня мати тим часом намагалася щось заробити в місті або їздила по селах, міняючи речі на продукти. Іноді, під покровом темряви, вона приходила за дітьми і забирала їх на ніч до себе, часом сама ночувала у Антоніни. Одного разу Ніну викликали на допит, розпитували про чоловіка і дітей. Вона відповідала, що вони евакуювалися на схід. Після допиту, побоюючись стеження, вона поїхала до родичів у село і якийсь час не відвідувала Антоніну. Про дітей також знала сусідка Антоніни з квартири навпроти, яка намагалася трохи допомогти їм з продуктами. Сусідка була єврейкою, мала підроблені документи.

Антоніна знала, що ризикує життям, ховаючи єврейських дітей, вона дуже боялася, але любов до Вілі і Юри, співчуття до них і до їх матері були сильнішими за страх. Незважаючи на всі труднощі, вона змогла вберегти своїх вихованців до звільнення Одеси 10-го квітня 1944 року. Ніна і Антоніна на все життя залишилися близькими подругами, Віля і Юра з дитинства знали, що зробила для них «тітка Тося» і підтримували її в післявоєнні роки. Старший виїхав до Німеччини і надсилав Антоніні гроші. Завдяки йому Антоніна Іванівна потрапила в список Праведників світу. Сама вона навіть не підозрювала, що зробила подвиг.

1 березня 2006 року Яд ва-Шем удостоїв Антоніну Іванівну Кузьміну (1920-2012) почесним званням «Праведник народів світу».

З книги П. Ю. Козленко «По іншу сторону межі» [Текст] / за ред. П. Ю. Козленко. — О.: ТОВ «СІМЕКС-ПРІНТ». 2016. — С. 94-96.