Селяни Іван та Олена Гартнер разом із п’ятьма своїми дітьми мешкали в селі Порошково на Закарпатті. Родина була трохи знайомою з євреєм Габором Мермельштейном, який мав дружину й малолітнього сина Томаша (1937 р.н.). Після окупації краю в 1939 р. союзною Третьому Райху Угорщиною, Габор, подібно до інших євреїв, був мобілізований до трудового батальйону та відправлений на Східний фронт. П’ять років потому він втік та повернувся до села з наміром забрати свою сім’ю і переховуватися в лісах.

Габор знайшов свою дружину хворою та нездатною до далекого переходу й життя в лісі. Тож, полишивши її одужувати, чоловік разом із сином вирушили для пошуків зручного місця для облаштування землянки. У лісі на них випадково наштовхнувся лісівник. Помітивши його прихильне ставлення, Габор попрохав у нього допомоги з харчами.

Лісівник розповів про євреїв своєму тестеві Івану Гартнеру. Той взяв на себе допомогу Мермельштейнам. Раз на тиждень він набирав мішок їжі та відносив його до лісу. Інколи замість Івана харчі відносив його син Василь.

Габор не встиг забрати дружину і її, разом з іншими євреями, депортували до табору смерті Аушвіц, у якому жінка й загинула. Коли фронт наблизився до села, перебування в лісі стало ще небезпечнішим. Тоді Іван запропонував Мермельштейнам перебратися до нього в сінник. Там євреї переховувалися аж до приходу Червоної армії в жовтні 1944 р. У цей період ними опікувалася Олена Гартман.

16 липня 2002 р. Івану Гартнеру було присуджено почесне звання Праведника народів світу. 23 травня 2004 р. Олені Гартнер та її сину Василю Гартнеру було також присуджено почесне звання Праведників народів світу.

С. 67.