Ельханан Ландман, який народився в 1933 р., був єдиною дитиною д-ра Герша Ландмана та його дружини Пепи (Андерман). Родина мешкала в Станіславі (нині – Івано-Франківськ). 4 серпня 1941 р., незабаром після початку окупації, Герша було вбито нацистами. Його дружина та син перебували у Станіславському гетто й змогли вціліти під час декількох «акцій».

Після того, як Пепа роздобула фальшиві документи, у листопаді 1942 р. вони з сином втекли до Львова. Там жінка мешкала відкрито, переховуючи Ельханана. Після погіршення ситуації в місті, Пепа вирішила перебратися до рідного Бучача, де сподівалася відшукати своїх батьків.

Навесні 1943 р. жінка з сином приїхали до містечка. На той момент у місці вціліло дуже небагато євреїв і батьків Пепи – Саула та Сари Андерман, серед них не було. Люди сказали, що про їхню долю може знати місцевий бакалійник Євген Синенко, який раніше приятелював із Саулом. Пепа, видаючи себе за польку, пішла до Синенків. Там її зустріла дружина Євгена Юлія. Під час розмови жінка здогадалася, що має справу з родичкою Андерманів. Пепа довірилася їй, тож Юлія розповіла, що її батьки живі та знаходяться разом із групою євреїв у лісі, а Євген постачає їх харчами.

Пепа попрохала Юлію переправити до лісу й Ельханана, який пройшов обряд обрізання, тож йому неможливо було жити відкрито. Однак, зважаючи на небезпеку, цього не можна було виконати. Натомість Юлія відвела хлопчика до свого брата на прізвище Покора, який мешкав у селі Берем’яни. Він обладнав для Ельханана схованку на горищі столярної майстерні. Всі витрати на утримання дитини взяли на себе Синенки.

За якийсь час в укритті до Ельханана доєдналися ще кравець Ісак та доктор Йосиф Корнблюх. Оскільки для всіх трьох місця було замало, день вони стали проводити у схованці в підвалі майстерні, а ночами вибиралися до приміщення. 24 січня 1944 р. один із робітників попередив євреїв, що селяни дізналися про них. Євреї кинулися до лісу, загубивши один одного по дорозі.

Ельханан пішов до Бучача. Там він навідався до Синенків. Подружжя не могло переховувати його, оскільки у них завжди було багато відвідувачів, а до того ж їхні троє малих дітей могли випадково видати його. Тому Євген потайки переправив хлопчика до свого батька, який мешкав неподалік. Там він переховувався на горищі конюшні до приходу Червоної армії 28 березня 1944 р. Окрім малого, у батька Євгена було дві робітниці-єврейки, що видавали себе за українок.

Майже всі євреї, які вийшли зі схованок наприкінці березня 1944 р., загинули після того, як 3 квітня 1944 р. німецька армія знову захопила місто. Ельханан у цей час був у Синенків. 16 квітня Євген переправив хлопчика до укриття, в якому вже переховувалося декілька євреїв. Там він дочекався повернення Червоної армії 21 липня 1944 р.

Після звільнення краю від нацистів Пепа відшукала Ельханана. Але Євген був заарештований радянською владою та висланий до Сибіру, де, очевидно, і загинув. Загинули на початку 1944 р. Саул та Сара Андермани.

12 жовтня 2008 р. Євгену та Юлії Синенко було присуджено звання Праведників народів світу.

С. 122.