10 червня 1941 р. Маня Кушнір (у дівоцтві — Друкер) разом із 7-річним сином Толею приїхала до батьків чоловіка Петра та Секлети. З початком війни жінка, яка незабаром мала народити, не наважилася вирушити в евакуацію.

Наприкінці серпня, через декілька днів після вступу німців до міста, вона народила сина Мітю. Коли стало відомо про нацистське переслідування євреїв, Петро Кушнір домовився із сусідами, родиною Гінкул, щоб його невістка з дітьми тимчасово побула в них. У підвалі будинку Ганни та Дем’яна Гінкулів для Мані з дітьми облаштували схованку. Там жінка переховувалася чотири місяці. Багато часу з нею проводив 16-річний син господарів В’ячеслав. Він допомагав з дітьми та переповідав місцеві новини.

Наприкінці 1941 р. Петро Кушнір вирішив, що задля безпеки Толю слід переправити до іншої схованки. Хлопчика відвезли до села Стара Богданівка до селянки Олександри Павняк. Вона була старою знайомою Кушнірів і добре знала про єврейське походження Мані. З нею Толя прожив цілий рік.

Одного разу дід хлопця з’явився з поганими новинами — його мати та брат заарештовані. Толя плакав та просився у діда, щоб той відвіз його до матері. Петро Кушнір забрав малого з собою до Миколаєва. Наступного дня вони пішли до місця, де утримували євреїв. Маня стояла біля огорожі. Впізнавши свекра та сина, вона швидко перекинула їм корзину, у якій лежав Мітя. Так рідні в останній раз бачили Маню.

Певний час хлопчиків переховували у себе дідусь із бабусею. Потім дітей розмістили у Клавдії Балануци, хорошої знайомої родини. Вона мала сина Миколу, якому в 1943 р. було 10 років. Толя й Коля швидко потоваришували, а Мітя весь час знаходився під опікою Клавдії.

Одного разу Мітя захворів і стурбований Толя побіг сповістити про це діда. Але відвідувати рідних хлопцеві суворо забороняли, бо в околицях знали, що Кушніри десь переховують своїх онуків і стежили за ними. Майже одночасно з дитиною до хати увірвалося двоє поліцаїв. Вони згодилися лишити малого у спокої, отримавши значний хабар. Після цього Толя повернувся до Клавдії і до приходу Червоної армії 28 березня 1944 р. вже не полишав її будинку.

По війні з фронту повернувся батько хлопчиків і забрав їх до себе.

24 березня 2002 р. Дем’яну, Ганні й В’ячеславу Гінкул було присуджено звання Праведників народів світу.

С. 93.