Марія Дмитрук мешкала в селі Ярославка на Житомирщині. З початком війни її син пішов на фронт, а з Марією лишилися його дружина Софія з маленьким сином та її незаміжня сестра Варвара Гнатюк.

Жінки добре знали єврея Лейбу Столяра, кравця з містечка Вчорайше. На початку травня 1942 р. він прийшов до Марії та розповів, що кількома днями раніше нацисти вбили в містечку близько тисячі євреїв, серед яких була і його дружина Іда та донька Аня. Уціліли лише його діти-підлітки Маня, Гриша та Соня, а також родини ще кількох євреїв-майстрів. Розуміючи, що за якийсь час вб’ють і їх, Лейба шукав укриття для себе й дітей. І якщо його доньки ще могли видати себе за українок, то 16-річний син Григорій мав виразну єврейську зовнішність та пройшов обряд обрізання.

Марія разом із невісткою та її сестрою погодилися взяти хлопця до себе. Кілька місяців Григорій переховувався в родині. Інколи його провідували батько та старша сестра Маня. Її разом із Сонею прийняла до себе Катерина Лисюк із сусіднього села Маля Чернявка.

Григорій дуже переймався своєю вимушеною бездіяльністю та палав бажанням пристати до партизанів і помститися за своїх рідних. У січні 1943 р. Маня взяла його до Малої Чернявки – де тоді працювало декілька військовополонених. Вона не знала, що ті в таборі заразилися тифом. Від них інфікувався і Григорій. Разом із іншими, його забрали до лікарні. Там його єврейське походження було викрите і хлопця розстріляли. За кілька місяців загинув і Лейба Столяр. Лише Мані та Соні вдалося пережити окупацію.

27 жовтня 2002 р. Варварі Гнатюк було присуджено почесне звання Праведниці народів світу.

С. 65.