Бездітне подружжя Василя і Ганни Бондаренків мешкали в селі Стрілка (нині входить до смт Сєдово) на Донеччині. Подібно до більшості земляків, вони заробляли на життя рибальством. На початку жовтня 1941 р. їхній край було окуповано нацистами.

На початку 1942 р. до села прийшла дівчина-підліток, яка назвалася Світланою та розповідала, що виросла в дитбудинку. Вона хотіла найнятися до когось робітницею або нянькою. Бондаренки, хоча й не потребували її послуг, запросили дівчину жити у них.

Коли Світлана краще познайомилася з господарями та прониклася до них довірою, вона розповіла свою справжню історію. Насправді її зали Софія, вона було молодшою дитиною в родині маріупольського кравця Маркуса Юдовіча. Її мати померла ще напередодні окупації, старший брат воював на фронті, а одна із сестер змогла евакуюватися на схід напередодні вступу нацистів до Маріуполя.

16 жовтня 1941 р. Софія разом із батьком та сестрою Рахіллю опинилася серед євреїв, яких привели на розстріл до протитанкових ровів у селищі Агробаза. Куля минула дівчину, і вона упала неушкодженою до рову разом із вбитими. Вночі Софія змогла вибратися з-під тіл загиблих. Підібравши чийсь одяг, дівчина вирушила на схід.

Бажаючи захистити Софію, Бондаренки звернулися до старости села й той офіційно зареєстрував дівчину як їхню доньку Світлану Бондаренко. Так, у Стрілці вона змогла дочекатися визволення краю від нацистів восени 1943 р.

По війні Світлана-Софія змогла відшукати своїх брата та сестру, але продовжила жити разом із Василем та Ганною.

11 листопада 2001 р. Василю і Ганні Бондаренкам було присуджено звання Праведників народів світу.

С. 56.