Банківський службовець Гнат Дорошенко разом із дружиною Єфросинією мешкали в Немирові на Вінниччині. Незабаром після початку нацистської окупації, що сталася наприкінці липня 1941 р. до них приїхала донька Ольга, яка до війни вчилася в Одесі.

На початку 1942 р. до Гната звернувся за допомогою його довоєнний знайомий Шулім Хахам. З серпня 1941 р. він разом із родиною перебував у гетто. Хахамам пощастило пережити першу «акцію», під час якої нацисти вбили понад 2500 євреїв. Тепер, коли почалися поширюватися чутки про наступні розстріли, Шулім став шукати шляхи порятунку.

Дорошенки згодилися допомогти. Незабаром вони прийняли й сховали у себе в сараї 10 осіб – Шуліма разом із дружиною та двома синами, племінницю Шуліма Сіму Тульман разом із донькою та родича Хаханів Йосифа Діманта разом із дружиною та дітьми. Єфросинія та Ольга готували для втікачів їжу й доглядали за ними.

У цей час нацисти вивезли декілька десятків євреїв із гетто на примусові роботи до Брацлава, по закінченню яких всіх в’язнів вбили. За тиждень, коли ситуація в місті трохи заспокоїлася, Гнат перевіз своїх підопічних до лісу, а звідти – до села Мухівці, де Шулім мав друга Івана Крикуна. Там було безпечніше, ніж у місті. Тим не менш, з часом втікачі знову повернулися до гетто.

Наприкінці липня 1942 р., напередодні нової «акції», Хахам разом із родичами знову втекли. Два тижні вони перебували в Крикуна, а потім переправилися через Південний Буг до румунської зони окупації, де євреям було відносно безпечніше. Втікачі дісталися гетто містечка Джурин і в ньому дочекалися приходу Червоної армії в березні 1943 р.

23 жовтня 2002 р. Гнату, Єфросинії та Ользі Дорошенкам було присуджено почесне звання Праведників народів світу.

С. 35.