Закінчивши педагогічне училище в рідному Здолбунові, Наталя Мозілова дістала посаду вчительки молодших класів у селі Жабокрики. Там вона потоваришувала з колегою – Євгенією Чернявською, єврейкою родом із ближнього села Рогозне. 17 червня 1941 р. подруги роз’їхалися навідати свої родини.

Зустрітися знову їм довелося лише у вересні 1942 р. На той час Наталя вже вийшла заміж за Володимира Веселовського й разом із ним мешкала в Рівному. Одного дня Євгенія постукала до будинку Наталі. Рівненську адресу подруги Євгенія дізналася від їхньої колеги. Остання мала чоловіка-поліцая і тому не могла переховувати дівчину в себе.

Наталя з чоловіком радо зустріли Чернявську та запропонували лишатися в них стільки, скільки потрібно. Євгенія була дуже виснажена морально й фізично боротьбою за виживання, що тривала вже 14 місяців. Навіть вміючи розмовляти українською та маючи на руках фальшивий паспорт на українське прізвище, дівчина ніде не почувала себе в безпеці.

Наталя познайомила Євгенію зі своєю сестрою Ганною, чоловік якої міг спробувати зв’язатися з радянськими партизанами, щоб влаштувати дівчину до їхнього загону. У дні, коли Наталя і Володимир приймали в себе гостей, Чернявська лишалася в Ганни.

У грудні 1942 р. Володимира викликали до поліції, де розпитували про їхню гостю. Чоловік не зізнався, що Євгенія – єврейка. Тим не менш, того ж дня до помешкання з обшуком вдерлися поліцаї. Дівчині довелося тікати, не встигши навіть захопити теплі речі. На руках вона мала лише дозвіл на роботу, виписаний на дівоче прізвище Наталі – Мозілова. Того ж дня Євгенія вирушила до Житомиру, потім до Вінниці, а звідти до Жмеринки, у якій і лишалася до визволення краю від нацистів навесні 1944 р.

23 вересня 2001 р. Наталі Мозіловій було присуджено звання Праведника народів світу.

С. 108.