Зі спогадів Пеле (Вайдман Є. А.):

Я вдячна жінкам, що врятували мене від загибелі. З Клеопатрою Федорівною я не розлучалася все життя до її смерті. Померла Ігнатова Л. Н. За порятунок гнаної зневіреної єврейки прошу визнати праведницею світу Каражову Лідію Іллівну. Вона врятувала мене ризикуючи власним життям.

У 1933-му році Єлизавета Вайдман родом із Херсону вступила до Одеського університету. У 1938-му році вона вийшла заміж за Олександра Бондара, не єврея, офіцера-зв'язківця на флоті. Її свекруха Клеопатра Бондар жила з ними. З початком війни Єлизавета і Клеопатра намагалися втекти на схід на окупованої території. По дорозі вони зупинилися в Херсоні, щоб допомогти евакуюватися і батькам Єлизавети. Однак уже 9 серпня 1941 року року німці підійшли до міста, і через кілька днів окупували його. 7-го вересня Єлизавета була змушена переселитися в гетто. 

24-25 вересня переважна більшість єврейського населення міста — близько 8 тисяч осіб, в тому числі сім'я Вайдман, були вбиті. Жінки, чоловіки яких не були євреями, і діти від змішаних шлюбів залишилися в живих. Після масового вбивства євреїв Херсона Єлизавета і її свекруха вирішили повернутися до Одеси, проте побоялися з'являтися в своїй квартирі, так як довіряли далеко не всім сусідам. Протягом місяця Єлизавета ховалася на горищі напівзруйнованого будинку, куди Клеопатра приносила їй їжу. Іноді друзі Клеопатри брали її до себе на пару ночей. Клеопатра привела невістку в будинок однієї своєї знайомої, з якою Єлизаветі раніше не доводилося зустрічатися. Хоча Лідія і побоювалася донощиків, вона сказала, що готова дати притулок Єлизаветі надовго, і та залишалася у неї протягом усього 1942 року.

Одного разу сусіди все-таки помітили присутність незнайомки в будинку Лідії, і, як вона і передбачала, донесли владі. Поліція провела обшук в будинку Лідії, і не знайшовши там євреїв, її сильно побили. Під час обшуку Єлизавета сховалася поза домом. Лідія Попова, розуміючи, що сусіди продовжуватимуть уважно спостерігати за її будинком, переправила Єлизавету до своєї подруги — Лідії Ігнатової.

Дівчина прожила у неї теж близько року, допомагаючи господині трохи заробити пранням, прасуванням та штопанням одягу. Вона, також робила квіти з паперу, які люди купували для могил і церковних ікон. Коли Лідія йшла з дому у справах, Єлизавета доглядала за її маленькою донькою. Після звільнення Одеси 10 квітня 1944-го року Єлизавета дізналася, що її чоловік загинув на фронті. Вона знову вийшла заміж, і в 1997-му році у віці 86 років переїхала до Ізраїлю.

Лідія Іллівна до самої смерті, була членом Одеської регіональної асоціації євреїв - колишніх в'язнів гетто і нацистських концтаборів.
29 квітня 2001 року Яд ва-Шем надав Лідії Каражовії-Поповій (1919-2012) звання «Праведник народів світу».

З книги П. Ю. Козленко «По іншу сторону межі» [Текст] / за ред. П. Ю. Козленко. - Про.: ТОВ «СІМЕКС-ПРІНТ». 2016. - С.148-151.