До 1936 р. експедитор Баранівської райспоживспілки Яків Шехтер мешкав у селі Суємці, що на Житомирщині. По смерті дружини чоловік лишився сам із дворічним сином Володею. Він переїхав до села Рогачів, за 20 км від Суємців, де мав сестер Лію, Броню та Басю, які допомагали йому піклуватися про сина.

З початком війни Яків із рідними намагався евакуюватися на схід, однак під Києвом вони зустріли німецькі війська й змушені були повернути назад. Уже в серпні нацисти розстріляли декілька Рогачівських євреїв. 1 жовтня 1941 р. більшість євреїв села була зібрана до клубу, а потім їх вивезли до лісу й розстріляли. Того дня загинули сестри Якова та його друга дружина Лея, з якою він встиг прожити всього два місяці. Сам Яків зміг уникнути розстрілу, заховавшись у підвалі свого будинку. Зміг вціліти й Володя – він тримався разом із родиною місцевого теслі Хаїма, а євреїв-фахівців нацисти поки не стали чіпати.

Вночі після розстрілів Яків дістався села Суємці, де його укрили друзі. На його прохання колишня хатня робітниця Шехтерів Марія Колинюк відвідала Рогачів. Вона дізналася, що Володя вцілів та привела його до Суємців. До січня 1942 р. він відкрито мешкав з нею.
Одного разу до села заявилися поліцаї з Баранівки. Вони отримали донос та приїхали забрати єврейського хлопчика. Староста села Василь Каленюк відправив свого помічника за Володею, насправді доручивши йому попередити хлопчика та його рятівницю. Роздратовані поліцаї змушені були повертатися з порожніми руками, попередньо розгромивши помешкання Марії.

Після цього випадку Володя разом з Яковом переховувалися в різних мешканців села. Вони намагалися не лишатися довго в одних господарів, хоча до деяких поверталися багато разів. Наприклад, загалом, вони провели близько півроку в родині Анатолія та Віри Черетовичів. Це подружжя допомагало й іншим євреям, які переховувалися в Суємці, зокрема батьку й доньці Вальдман та родині Шляховських – загалом восьми особам. Усі вони змогли дочекатися визволення краю від нацистів також не в останню чергу завдяки лояльній позиції старости села.

15 жовтня 2001 р. Анатолію і Вірі Черетович було присуджено звання Праведників народів світу.

С. 57.