Мешканець Дніпропетровська Павло Пономаренко працював слюсарем із обладнання на борошномельному комбінаті, мав дружину Мотрьону та двох дочок, Валентину і  Галину. Павло товаришував зі своїм колегою, Василем Савельєвим, який був одружений з єврейкою Нехамою Ткач (1915 р.н.) та виховував двох доньок: Лідію (1936 р.н.) і Любов (1941 р.н.). З початком окупації Василь пішов на фронт, а Нехама з дітьми поїхала до родичів чоловіка у с. Микільське Солонянського району.

Через певний час селом поповзли чутки, що Нехама – єврейка, а,  отже, своєю присутністю наражає на небезпеку усіх мешканців. Нехама повернулася з  дітьми до Дніпропетровська, сподіваючись, що їй буде легше загубитися у великому місті. Старшу дочку вона залишила у її української бабусі, а сама з маленькою Любою жила відкрито, під виглядом українки.

Хтось доніс на неї, та у  жовтні 1941 р., під час розстрілів євреїв у Ботанічному саду, Нехама та Люба загинули. Потім, після звільнення з німецького полону, до міста повернувся Василь. Загибель дружини та дитини були для нього страшним ударом, відтепер більше за все він боявся втратити Ліду. Оскільки серед сусідів швидко поширювалися чутки про єврейське походження дівчини, Василь забрав її у своєї матері й привіз до Павла та Мотрьони Пономаренків.

Мотрьона була чорнявою, як і  Ліда, отож для сторонніх людей вони цілком могли зійти за мати та дочку. Так, з жовтня 1941 р. Ліда стала жити у новій родині. Невдовзі вона звикла називати Мотрьону та Павла «матусею» та «татусем», відчувала себе у них цілком зручно, не здогадуючись, яка небезпека загрожує Пономаренкам через її присутність. Василь регулярно бачився з  Павлом, допомагаючи рятівникам матеріально, допоки одного разу не потрапив в облаву та був висланий на примусові роботи до Німеччини. Ліда продовжувала мешкати у Пономаренків.

Згодом Павло зареєстрував Ліду під своїм прізвищем, що вирішило для них багато проблем. Напередодні звільнення міста, Павла було поранено уламком снаряду, він помер у листопаді 1943 р. Незважаючи на труднощі воєнного часу, голод, Мотрьона, яка залишилася сама з трьома дітьми навіть не замислювалася про можливість відправити Ліду до дитячого притулку. Мотрьона розлучилася з дівчинкою лише тоді, коли з евакуації повернулася її бабуся за материнською лінією у квітні 1944 р. Багато років потому Ліда відновила зв’язок із родиною своїх рятівників.

Званням Праведник народів світу відзначені: 12 квітня 2001 р. (Справа М.31.2/9304).

З книги: «Ті, хто повертають віру в людину»: Праведники народів світу Дніпропетровської області / за ред. І. Я. Щупака. Дніпро : Інститут «Ткума»; ПП «Ліра ЛТД». 2019. С. 99-100.