Євдокія Левандовська і її чоловік проживали в селі Велика Врадіївка Одеської (нині с. Врадіївка Миколаївської) області. Напередодні війни їм обом було за сорок. На початку серпня 1941 року Врадіївка була окупована німецькими та румунськими військами, і незабаром в селі був створений транзитний табір для євреїв, депортованих в основному з Бессарабії і Буковини. Умови існування в таборі були настільки жахливими, що люди хворіли і гинули від голоду, холоду і хвороб. Місцевим жителям було наказано вивозити померлих і хворих із табору до ярів на березі річки Кодима, де жандарми розстрілювали хворих і нездатних працювати. Оскільки у Левандовських був віз, чоловік Євдокії теж змушений був брати участь в цих перевезеннях.

Одного разу він повернувся з місця розстрілу з єврейськими дітьми, Сашком і Фімою Червоними. На краю розстрільної ями їх мати благала офіцера повернути дітей в табір для проведення перевірки, так як вони, нібито, були їй нерідними, а прийомними. Євдокія з чоловіком пошкодували хлопчиків, про яких влада, здавалося, забула, і залишили їх у себе. Чотирирічний Сашко швидко звик до нової обстановки, став називати Євдокію мамою і поводився так, наче все життя прожив в селі. Восьмирічному Юхиму, однак, адаптуватися було важче. Не минуло й кількох тижнів, як Фіма втік і про його подальшу долю нічого не відомо. Левандовські продовжували ростити і виховувати маленького Сашу, вже вважаючи його своїм сином. Однак через якийсь час табірна охорона згадала про нього і зажадала повернути хлопчика назад. Євдокія сама пішла до начальника табору, благаючи його не забирати у неї дитину, але її благання його не розчулили: Сашу знову поселили в барак з чужими людьми, де він був сам по собі. Кожен день Євдокія робила спроби пробратися в табір, щоб принести їжу своєму вихованцю. Іноді їй це вдавалося, частіше охоронці зупиняли її, відбирали продукти, бувало, що й били жінку. Маленький Сашко теж намагався втекти назад до «мами», але безуспішно. Він відмовлявся вірити тим, хто говорив, що Євдокія його несправжня мати. Зневірившись отримати назад свого Сашу, Левандовські взяли на виховання циганську дівчинку-сироту. Напередодні звільнення, в березні 1944-го року, коли охорона табору розбіглася, п'ятирічний Сашко знайшов дорогу до будинку Левандовських, хоча не був за межами табору майже рік. Рятівники з радістю прийняли його. Там і знайшов Сашу його дядько, який повернувся з фронту...

13 лютого 2000 року Яд ва-Шем удостоїв Євдокію Левандовську і її чоловіка почесного звання «Праведник народів світу».

З книги П. Ю. Козленко «По іншу сторону межі» [Текст] / за ред. П. Ю. Козленко. — О.: ТОВ «СІМЕКС-ПРІНТ». 2016. — С. 72-74.