На момент окупації міста, 25 серпня 1941 р., вдова Анна Чернова, юрист за професією, проживала у Дніпропетровську разом з  17-ти річною донькою Надією. Аби вижити, вони обмінювали золоті прикраси та меблі на їжу. У  січні 1942  р. до них у  двері постукав чоловік, знесилений, худий і  обірваний, на руці мав жовту пов’язку. Ним виявився Севастян Львович Черніков (1894 р.н.), колега і друг Анни.

Анна та її донька запросили Чернікова у дім, і він розповів про масові вбивства євреїв Дніпропетровська, які сталися два місяці тому в  балці Ботанічного саду. Йому вдалося втекти з місця розстрілу. Весь цей час Черніков переховувався у  різних будинках і  притулках, сподіваючись на допомогу довоєнних друзів. Незважаючи на те, що квартири часто обшукували і за укривання євреїв розстрілювали не лише рятівників, але й членів їхньої родини, Чернови переховували Чернікова три місяці у своєму будинку. Чоловік вільно переміщувався квартирою, але коли у двері стукали, ховався у велику скриню на кухні.

Через три місяці, у березні 1942 р., зміцнівши, Черніков залишив Дніпропетровськ, перейшов лінію фронту і став солдатом Червоної армії. Анна та Надія дали йому в дорогу трохи грошей і їжі. Відвоювавши, Черніков повернувся у місто.

У 1943 р. Анна і Надія Чернови були примусово відправлені в Німеччину як остарбайтери (працівники зі Сходу). Від важкої праці і постійного голодування Анна Чернова захворіла і померла у 1945 р. через кілька днів після звільнення. ЇЇ поховано у Франкфурті-на-Одері.

Надія повернулася в Дніпропетровськ, де знову зустріла Чернікова, який до того часу демобілізувався в  чині офіцера. Вони підтримували спілкування до 1952 р., коли Черніков раптово помер. Надія закінчила з відзнакою університет і протягом багатох років працювала вчителькою російської мови та літератури у Запорізькій чоловічій школі № 11.

Званням Праведник народів світу відзначені: 10 січня 1999 р. (Справа М.31.2/8337).

З книги: «Ті, хто повертають віру в людину»: Праведники народів світу Дніпропетровської області / за ред. І. Я. Щупака. Дніпро : Інститут «Ткума»; ПП «Ліра ЛТД». 2019. С. 103-104.